До щастя Вітчизну мою поведу!

Пластовий обіт

 Метою Пласту, за одним з визначень, є виховання молоді на гідних, свідомих українських громадян. Здавалося б, саме в цьому й полягає внесок організації в суспільство. Але погляньмо, як Пласт виконує цю функцію і чи вона насправді відповідає суспільному запиту.

Нині, коли українська нація має хай там яку, але власну державу, звання «громадянин України» є чи не найбільш загальним поняттям, що об’єднує українство. Такими (тобто громадянами) є все населення України незалежно від національності й віросповідання. На виховання своїх громадян спрямована уся формальна (від дитсадків до вишів) й неформальна (клуби, гуртки за інтересами тощо) освітня система держави. Адже й справді на кожному першому й останньому дзвонику у школах лунає Державний Гімн і завжди над входом майорить Державний Прапор, проводяться уроки українознавства, а в кабінеті директора висить портрет президента. Отже функцію виховання українських громадян цілком бере на себе школа. І це нормально для незалежної держави.

Тепер згадаймо, для чого і в яких умовах було створено Пласт, як він розвивався і які цілі проголошував до постання самостійної України. Як пам’ятаємо, Пласт з’явився «в пожежах всесвітніх і в лунах кривавих», тобто в часи війн та революцій. Чи могло тоді йтися про «виховання українських громадян»? Звісно, що ні. Засновники Пласту творили його з іншою метою. Зокрема, Іван Чмола бачив у ньому зародок українського війська, а Олександр Тисовський – націєтворче ядро. Пласт не передбачався як масова організація (тоді як українські громадяни являють собою абсолютну більшість, масу). Протягом усього ХХ століття про Пласт говорили як про організацію елітарну. Та й чи могла йти мова про виховання «українських громадян» у період окупації та еміграції? Аніяк! Отже справа в іншому.

Поглянувши у глиб століть, ми можемо легко зрозуміти, яку роль відігравав і має відігравати Пласт. Для початку згадаймо, ким були пластуни у Запорозькій Січі. Це був елітний закритий курінь козаків-розвідників, котрі володіли особливим військовим мистецтвом, навичками виживання, витривалістю, хоробрістю й ледь не надприродними вміннями. Саме від пластунів з’явилися легенди про непоборних чаклунів-характерників, котрі можуть і на вовка обертатися, і під водою дихати, і кулі руками ловити. Стати пластуном міг, навіть за бажання, далеко не кожен, бо найчастіше це мистецтво передавалося в роду від батька до сина.

Основоположник світового скаутського руху, Бі-Пі порівнював скаутів з лицарями. У своїй найвідомішій книжці «Scouting For Boys» він присвятив лицарству цілий розділ, де ставив його у приклад юнацтву, зокрема через образ святого Юрія Змієборця – покровителя скаутингу і Пласту зокрема. Скаутське гасло «Будь напоготові!» він виводив від лицарського девізу «Будь завжди готовий!», а скаутський закон від лицарського кодексу честі. До речі, польські скаути – харцери – обрали свою назву також від лицарів-вершників, котрі гарцювали на конях на чолі війська. А це не під силу простому «доброму громадянинові».

Засновник Пласту, Олександр Тисовський у головному пластовому «підручнику» «Життя в Пласті» має розділ «Пластове піонерство», де пояснює, що «…бути піонером – значить іти вперед і мостити шлях для тих, що йдуть за тобою». А далі каже, що «…це нелегке, але почесне завдання, до якого ми, пластуни, готуємось». Дрот навчає нас бути керманичами, а не авторитарними начальниками чи тим паче сірою масою.

Отже як не крути, але усі джерела вказують на пластунів, як на провідників суспільства. Ця демократична концепція «добрих громадян» прийшла до нас з-за океану чи то за посередництвом діаспори, чи то ВОСР. Але вона суперечить самим засадам скаутського руху і тому вкрай безглуздо виглядають рефлексії на цю тему у сучасній передмові до «Scouting For Boys», де потім сам ж автор їх спростовує. Принцип виховання «добрих громадян» перетворює Пласт і скаутинг загалом на масовий охлократичний рух, де виховання можливе лише директивними комсомольськими методами.

Тож внеском Пласту у громаду і головною користю для теперішньої України має бути виховання з юнацтва справжніх козаків-лицарів, піонерів у первинному значенні цього слова, керманичів та провідників суспільства. Адже зараз як ніколи раніше нашій державі не вистачає нової еліти, провідної верстви, «нового люду». А що може бути гірше, ніж нація без голови?