Цвітуть посеред густих пшениць біло-жовто-сині квіточки,
перешіптуються з колоссям налитим і ніби розповідають людям ось цю
давню легенду про велике кохання.
У підгірському селі жили в сусідстві леґінь Іван та дівчина Марія.
Змалку дружили вони, в дитячих забавах минали, мов хмари легенькі
пливли над горами, безжурні їхні літа. І незчулися обоє, як стали
дорослими.
Глянув Іван на Марічку одного погожого травневого дня, і відчув, що
серце його виповнилося солодким передчуттям щастя. Те ж саме відчула й
Марічка. Бачили те й батьки закоханих молодих і раділи, милуючись
ставним, як олень, легінем і красною, мов ружа, дівчиною.
Та прочув про те велике кохання злий чарівник, який убарложився в
глибокій печері на Чорногорі. І задумав той злий дух викрасти Марічку.
Того вечора, коли село гуляло на весіллі Йвана та Марічки, налетів
чорний вихор, зірвав покрівлю з хати, І зникла в тому вихорі Марічка.
Зникла, як і не було її!
Убитий горем Іван кинувся шукати свою кохану. Довго йшов він
зворами, видираючись на найвищі скелі, спускаючись у глибокі печери,
все гукав-кликав свою кохану Марічку.
Якогось дня дійшов леґінь до тієї печери, в якій жив злий чарівник. Голосом, сповненим туги і пристрасті, Іван гукнув:
— Марічко! Де ти, Марічко? Це я, твій Іванко, прийшов, щоб тебе визволити з неволі і відвести до рідної хати. Чуєш, Марічко?!
Почула Марічка той голос і кинулася бігти темними підземеллями. Сила
її кохання була такою великою, що перед нею самі собою відчинялися
важкі кам’яні двері. І ось вже двоє закоханих зустрілися і впали одне
одному в обійми.
На їхнє нещастя саме на той час повернувся до своєї оселі злий
чарівник. Побачивши Марічку в обіймах Івана, він закричав страшним
голосом:
— Гей, ти, нікчемна людино! Хочеш забрати належне мені по праву
сильнішого! Ти по смерть свою прийшов! То ж ставай на останній бій зі
мною!
Вихопив Іван бартку з-за пояса і кинувся на свого кривдника.
Довго билися вони над глибоким урвищем. І невідомо ще, чим би
скінчився той бій, коли б Іван, стоячи на самім краю урвища, не
оглянувся на свою Марічку. Вона стояла бліда і перестрашена, всім
серцем жадаючи перемоги своєму Іванкові над злим ворогом.
Та от коли Іванко глянув на Марічку, чарівник підступним ударом в
спину збив його з високої кручі і зареготав злим сміхом, святкуючи
перемогу.
Як побачила Марічка загибель свого Іванка, так і кинулась у безодню, лебедицею білою полетіла услід за коханим.
Упали вони на грунь якогось чоловіка, що жив на відлюдді далеко в
горах. Упали на м’яку пшеницю, що саме починала колоситись. І сталося
диво: тіла їхні зникли безслідно, а на тім місці виросла квітка,
забарвлена у три кольори: білий, жовтий і синій.
Білий колір — то знак весільний, знак єднання двох закоханих;
жовтий — знак розлуки, вічної розлуки з життям; синій — колір неба, під
яким рости і цвісти цій квітці та розповідати людям про велике кохання.
Шумить зеленокоса нива. І в тому тихому шепоті, коли добре
прислухатися, можна почути розмову двох закоханих. Та кажуть, що мову
ту може зрозуміти лише той, хто носить у своєму серці жар кохання.
Фіалка триколірна. Ця невеличка однорічна рослина росте як звичайний
бур’ян у посівах, здебільшого в озимині. Але трапляється вона також на
узліссях, біля доріг, у ровах. Стебло її (заввишки 10–15 см) гіллясте,
з ребристою поверхнею. Листя — дрібне, ланцетоподібне. П’ятипелюсткова
квіткова чашечка забарвлена білим, жовтим та фіолетово-синім кольорами.
На парових полях можна побачити так звану польову фіалку — тільки з
білими та жовтими пелюстками, яка, однак, у народній медицині
використовується як і триколірна, бо хімічний склад і морфологічні
ознаки їх майже аналогічні.
Фіалку триколірну на Україні звуть ще брат-та-сестра, братчики, зозульки, Іван-та-Марія, сирітки тощо.
Як лікарська рослина у народній медицині відома вона з глибокої давнини.
Для виготовлення ліків збирають всю надземну частину фіалки —
стебло, листя, квіти, — яка містить глюкозид віоламін, алкалоїд віолін,
сапоніни, рутин, винно-кам’яну та саліцилову кислоти, каротин,
вітамін С.
Найчастіше фіалка триколірна застосовується як внутрішній засіб при
хронічних захворюваннях шкіри, авітамінозах, мляво гранулюючих ранах,
трофічних виразках, суглобовому ревматизмі, а також при подагрі. Здавна
відома вона і як стимулятор розвитку дитячого організму та запобіжний
засіб проти цинги.
У німецькій народній медицині настій фіалки (10–20 грамів трави на
склянку окропу) вживають тричі на день при хворобах дихальних шляхів,
коклюші, запорах, запаленнях сечового міхура, артеріосклерозі та
ревматизмі. Дехто з вітчизняних медиків пропонує застосовувати цю
рослину в суміші з іншими і для лікування лускатого лишаю (псоріазу).
Для цього треба настояти в склянці окропу столову ложку суміші — трави
фіалки і золототисячника по 20 грамів, трави дим’янки, пагінців
солодко-гіркого пасльону, листя копитняку та трави багна по 10 грамів —
і випити за три прийоми.
Фіалку триколірну заготовляють під час цвітіння, зрізавши стебло на
невеликій відстані від поверхні землі. Сушать її у приміщеннях з
достатньою вентиляцією або надворі в затінку, а зберігають у щільно
закритих паперових коробках. Тривале зберігання (кілька років) не
рекомендується, бо при цьому втрачається цінність трави як вітамінного
препарату
|