Сьогоднішній світ, в тому числі світ християнський, переживає духовну кризу. Ми Христом не живемо. Це страшна правда. Від того «не живемо» у Пласті залишаються тільки релігійні елементи. Тому питання про релігійність Пласту можна ставити в двох площинах:

- пристосування до безбожного секуляризованного світу, модернізація – що й відбувається;

- повернення до першоджерел і плекання вірності Богові на засадах, проголошених Церквою. Це нелегко, але ніде й не сказано, що хрест Христовий легкий.

Щораз частіше й наполегливіше зі сторінок пластової періодики звучить думка, що членом Пласту може бути не тільки християнин (православний, греко-католик, баптист, євангелик), але й мусульманин, член юдейського віровизнання чи й рунвірист. Можна було б сказати, що таке твердження не суперечить нині чинному Статуту Пласту НСОУ, котрий у т. 1.1. деклярує позаконфесійність Пласту. Можна було б, якби далі Статут не давав ясно зрозуміти, що таке тлумачення позаконфесійности неправильне, адже „Мета Пласту — сприяти всебічному, патріотичному вихованню та самовихованню української молоді на засадах християнської моралі”(т.2.1). Навряд чи хтось зможе пояснити, як на засадах християнської моралі виховувати мусульманина, юдея, рунвіриста та інших незгаданих. І відмовлятись від християнської моралі ніхто не наважиться, бо залишаться в організації самі безбожники. Не секрет, що і у нас, і в діяспорі їх не бракує. Однак...

У нас сьогодні атеїст – це людина, що не вірить у Бога, але її можна навчити й охрестити або (охрещену) навернути.

Рунвірист – це дуже часто християнин, котрий зрікся Христа; плюнути на Біблію й потоптати її ногами для нього – святе діло. У РУН-вірі  бог – це конструкт людини. Людини, котра творить своє божество сама, оскільки вона сама є богом (див. засадничі елементи РУНвіри). Значить, рунвірист не може бути пластуном, бо не може скласти пластової присяги.

Найзапекліше протистоять введенню Християнської етики в шкільну програму адвентисти.

Харизмат з піною на губах кричить (сам бачив), що не хоче, щоб за нього молились (тобто, в його потребі).

Єговістів не згадую.

Отже, для атеїста шлях у Пласт закритий, для рунвіриста, адвентиста й харизмата – відкритий.

Це справедливо?

Якщо Дажбог – Бог, чому не може стати пластуном сатаніст, адже його бог – Сатана? А комунізм – чим не релігія? А Хеловін – чим не загальнонародне релігійне свято?

Доводилось чути, що й для будистів Пласт вже відкритий. Тільки той, хто відкривав, забув, що у будистів віри нема, є тільки практика.

А мормони, мемоніти, монтаністи, пневматомахи, альбігойці і ність їм числа – чим вони кращі від атеїстів? Але пластунами можуть бути, бо в якогось там бога якось вірять!

На їх користь висувається твердження, що сьогодні  в Україні живуть представники різних релігій, отже і в Пласті можуть бути їхні члени.

Чому – сьогодні?, вони жили в Україні завжди. Справа зовсім в іншому – складається враження, що комусь дуже розходиться про те, щоб Пласт перестав бути християнським. І це – сьогоднішня офіціальна ідеологія. Взяти хоча б «Довідник пластуна». Виявляється, скаутінг і Пласт християнські, бо БіПі жив ув Англії. Не тому, що Христос – дорога, правда і життя! А якби він жив у Турції? От і перетворюють Христову правду в одну з конфесій зі своїми положеннями, а Бога – у Вищу Істоту (синонім Великого Архітектора масонів).

Це правда, в Україні живуть вірні багатьох релігій. Але Україна –це не тільки територія з населенням. Воно може бути баптистським, ведантським, кришнаїтським тощо. Україна – це насамперед український народ, дух і історія котрого сформовані й визначаються Христовою правдою. Без Христа і Його Церкви нема України, є лише територія з населенням.  У розумінні марксистів Українська Нація може бути поліконфесійною і мультрелігійною, оскільки там головним чинником формування нації є суспільні й виробничі відносини. Для християнина його народ насамперед - християнський, а якщо не християнський, то відступивший від Христової правди! Уявіть собі Ісаю або Єзекііла, котрі преспокійно розглагольствують про полірелігійність свого народу.

Виступаючи проти такої релігійної відкритости в жодний спосіб не маю на увазі якусь сектантську настанову. Однак і мовчати не випадає, коли робиться спроба   прирівняти Христову правду з наукою обманщика Магомета або юдеїв-пантеїстів, котрі нічого спільного не мають із релігією Мойсея; коли консервативність, що випливає з покладеного на Церкву обов'язку зберігати залог віри, трактується негативно. Цікава метода – спочатку спотворюються засадничі поняття про релігійність (до речі – й про елітарність) тоді вони відсуваються на другий план, а їм навзамін приходить масовість – і релігійна, і світська. У такий спосіб тривалі вартості нашої духовності розпорошуються і Пласт з оргнанізації позаконфесійної, але християнської, поволі перетворюється в організацію синкретичну.

Безперечно, скавтів і пластунів єднає вірність Богові. Але...

Гадаю, лорд Бейден-Пауел не образиться на мене, якщо скажу, що українці були вірними Богові й Україні задовго до того, як він появився на світ. Такими й залишаються, та ще й знають з класичної літератури, що у палату лордів приймають людину, котра присягає на вірність англійському королю як Главі Англіканської церкви, і тим самим зрікається догматів Вселенської Церкви, Преосуществлення Святих Дарів, почитання Богородиці, святих тощо. Тому доречно згадати, що ми віримо не в абстрактного Бога, а в Пресвяту Трійцю явлену в  Ісусі Христі, розіп‘ятому при Понтії Пилаті й воскреслому. Не стверджую, що богом лорда-засновника був Великий Архітектор світу – Світлоносний (Люципер), але точно знаю, що масонські ложі БіПі засновував і фінансував, а одну з них очолює його внук.

Всупереч новітнім несторіянам, наважусь стверджувати, що ніколи не було в Пласті тих чи інших уявлень про Бога, тих чи інших шляхів Його пізнання. Бог був і є Один – Той, що все утворив і всім управляє. Шлях був і є один.

Якщо мова про Христа.

Це до бога Вольтера, Жан-Жака Русо і Ніцше веде багато шляхів, і дуже широких.

Тепер нам пропонують релігійну реформу.  Одне з її положень: „Релігійну практику Пласт визнає за прерогативу тих релігійних організацій, до яких належать батьки дитини або які вони, цебто батьки, обирають для своїх дітей”. Тобто, можливий варіант, коли батьки належать до однієї релігійної організації, а для своїх дітей обирають іншу! Не повірю, що Пласт визнає як данність цю абсурдну й руйнівну практику, що походить від дядісемівського: „You мust belong to”.

Ось так – мусиш іти, а про твою віру тебе ніхто не питає. Кажуть, треба бути толерантним. Тому додам коротеньке зауваження про толерантність, цю богиню сучасного світу.  Можна трактувати її, як велике добро. Не переконаний. Дивлюсь на толерантність, а бачу  індиферентність, байдужість до Істини,  бачу якісь релігійні елементи, якісь мертвотні практики, зневір‘я, зневагу до рідного й правдивого. В ім‘я толерантности на першому місці ставиться людина, а Бог відтісняється на друге. Як наслідок – у молоді вихолощується відчуття добра і зла, правди й неправди, вірності й зради, чистоти й бруду. Натомість плекається релігійний і моральний релятивізм, прагматизм, занедбання  й  забуття   традицій Церкви й благочестя свого народу.

Нехай так не буде у нас. Щоб виконати своє головне завдання – виростити новий люд, котрий уведе Вітчизну на дорогу щастя, Пласт повинен триматися власного, а не чужоземного, розуміння вірності Богові й Україні. Для мене взірцевими є слова Митрополита Андрея, великого добродія й опікуна Пласту, котрими він звернувся до української шкільної молоді в 1933 році:

"Вірність Христові! В цих словах програма цілого життя. Вірність - Христові - це всі християнські обов'язки. Вірність Христові - це християнський світогляд, це ціла релігія, зв'язок людей з небом, це дочасне щастя і вічне спасення. Бути вірним Христові - це високо нести прапор віри й обов'язків супроти Бога. Бути вірним Христові - це любити Бога і ближніх задля Бога, бо вони Божі діти. Бути вірним Христові - це давати Богові перше місце в усьому. Бути вірним Хритові - це високо цінити християнську молитву та до неї щодня, в кожній важливішій потребі життя вдаватися. Бути вірним Христові - це пам'ятати про потреби ближнього і по змозі давати милостиню. Бути вірним Христові - це бути чистим, берегтися гріха та за гріх покутувати. Бути вірним Христові - це причащатися Христового Тіла й пити чашу Його Крови. Бути вірним Хритові - це любити Матір-Церкву, її знати і слухати, їй коритися у справах віри й моралі, до неї голосно признаватися".

Закінчу тим, з чого починав. Переживаємо велику духовну кризу. Долати її треба, відмовляючись від того, що до кризи привело.

З молитвою і пластовим СКОБ!

о. Сергій Прудко, пл. сен. пр. Скок, ДК